Косів у Франику

Минулої неділі до Франківська спустились хлопці з гір, щоб дати нам рівнинним уявлення про їхню карпатську музику.

Косівська музика – це не тільки цимбали і трембіта. У «Кімнаті Фенікса» стіни тряслись від дечого нового, чого, можу запевнити,  ми раніше точно не чули. Акустична програма у виконанні рок-гурту «Лангольєри», реп-проекту «Sensar» і чернівецько-косівського хлопаки Сашка Хтоце витворила щось якісно нове.

Напевно, це була суміш року, репу і гуцульських мотивів,  приправлених східними нотками і ще чимось, а чим саме збагнути не зміг. Химерні, але досить красиві мотиви мені сподобались. Не знаю навіть, як назвати той жанр, у якому хлопці виконували свої пісні. Перед моїми очима чомусь поставав Пакистан, скелясті жовті гори , піщані рівнини і дикі звірі, які тихо крадуться у високій траві.  З іншого боку було чути знайомі гуцульські мелодії, як наприклад  «Аркан». А «пісня про Довбуша» у виконанні репера Тараса Пасимка внесла щось нове у моє розуміння цієї пісні.

Музика в суміші із філософсько-патріотично-соціально гострими текстами зробили своє. В цілому я задоволений. Чого не скажеш про сусідів зверху, які чомусь були не в захваті, особливо від шикарного басового звучання джембе. Жаль, але через нього було також погано чути вокал.  Звісно час від часу таки бракувало дісторшину на гітарки, тоді і подрайвувати можна було б трішки більше. Та сподіваюсь, що почую хлопців ще не раз уже на великій сцені, і вони гідно зіграють Косівський рок.

А тепер підсумок: черговий квартирник пройшов успішно. В тому, що він вийшов за рамки Франківська можна уже не сумніватись. Далі, щиро сподіваюсь, все буде нестись по наростаючій. А раптом через деякий час і сам Ерік Клептон завітає на гітарці пограти. )
http://sensar.if.ua/

Псевдо "Фест" у Вовчинцях, і знову щось нове

В гірському масиві поблизу села Вовчинці пройшов перший і, сподіваюсь, не останній Псевдо «Фест».

        Добирались ми сюди 57-им пижиком і йшли від зупинки ще хвилин  п'ятнадцять. Спочатку перед нашими очима постала простора галявина-амфітеатр і натягнутий між акаціями тент.  Всі виглядали задоволеними перебуванням там, адже пейзажі були дійсно кльові, як і публіка. От ще б  якби не кравасісі, що нещадно пили нашу кровцю, то було б, як в раю. До речі, дехто не витримав натиску цих маленьких монстрів і втік ще до початку дійства.

Про все це дійство загалом і в деталях мені вдалось поговорити із організатором Владом Сохою.

-             Владе, як тобі в голову стрелила така от думка організувати і провести даний захід?

-          Хотілось відтворити атмосферу  фестивальної свободи, бо всі ми вдосталь ситі містом. Було величезне бажання  вийти на природу та відпочити від усієї цієї метушні. Я бачу, що молодь зараз рідко виходить навіть просто погуляти.  А цей «Фест» якраз  має характер  трохи  туристичного і мистецького напрямку.

-          Що відбулось і що буде відбуватись?

-              Ми зробили альпіністську переправу  і слайк-лайн, де кожен охочий може спробувати себе в ролі екстремала. А ще тут зібрались молоді люди з гітарами, тож думаємо зіграти крутий джем-сейшн. Зараз виступатиме Фауст. Ще планується показ німого кіно в музичному супроводі. Специфікою «Фесту» є те, що тут немає алкоголю. Ми просили не приносити з собою і не розпивати. А щодо місця, Вовчинецьких пагорбів, то  тут місцевість найбільше схожа на фестивальну. А так, як це дуже близько від Франківська, кожен може сісти на маршрутку і доїхати сюди за 2 гривні.

-              Чому ти обрав саме таку назву, Псевдо «Фест»?

-              Спочатку хотілося назвати, щось на кшталт «Відкриття фестивального сезону». Зрозуміло, що після цього вікенду почнуться фестивалі. Хоча вже пройшли деякі ,наприклад  «Черемош» і фест у Кам’янці-Подільському. Зрозумів, що назвати цей захід так гучно було б трохи  пафосно, бо це не фестиваль, а спроба витягнути людей на активний відпочинок. Перебираючи назви я зрозумів, що цей захід є спробою відтворити той дух, коли люди після концерту збираються гуртом і починають грати та співати для свого задоволення. От звідси і появилась назва Псевдо «Фест», як щось маленьке, така собі спроба наслідування.

-              Мені здалось, що це захід для лінивих, тих, кому впадло їхати кудись далі, ніж до бабці в Тисменицю . Адже буквально за 20 хвилин з центру міста можна потрапити сюди. Ти задумувався над цим?

-              Розумієш, щоб організувати це десь далеко, треба витратити набагато більше зусиль, везти апаратуру, людей. З іншого боку, буде ще літо і народ ще встигне наїздитись по різноманітних фестивалях, яких цього року має бути дуже багато.

-          Я бачу тут натягнуте біле  простирадло. Скажеш для чого воно?

-              Як вже було сказано, ми плануємо показ німого кіно. Це буде німецький фільм «Артист»/«The Artist». Пам’ятаю, ще 2006-го року в Франківську був кінотеатр під відкритим небом, але це було не німе кіно. Це було круто, тож хочеться продовжити цю традицію і провести в новому більш сучасному руслі.

-              І останнє, напевно, банальне питання. Чи плануєш робити щось подібне ще раз?

-               Раніше такої думки не було, але коли побачив, що люди охоче ідуть на подібні заходи, то зрозумів, що  було б непогано розширити масштаб цього «Фесту». І наступного разу зробити щось більше: сцену поставити, учасників запросити. Хочеться організувати щось грандіозне. 

Ходить сон коло вікон

Весняні ранки поетична річ. Місто почало вбиратись у зелене та біле: цвіт з вишень, яблунь та інших плодових дерев не тільки радували око, а ще й наповнювали повітря смачними запахами. Воно було ними насичене настільки, що вдихнувши його на повні груди напивався весною під зав’язку. Відчуття просто нереальні, як уві сні. Хоча… ця фраза краще підходить для даного квартирника.

З нього я повертався дуже пізно, тобто дуже рано. Надворі уже було світло, а перші пижики, як жовті субмарини, прорізали простір недільного ранку. В таку от пору я й крокував додому. Невиспаний, навіть попри те, що квартирник присвячувався снам.  Але цілком задоволений, бо там було реально кльово і затишно.

Якщо закінчити поетизування і захоплення весною та перейти до нічного дійства, то скажу я вам так, фраза «це було наче уві сні» не зовсім підходить тому, що містить в собі надмір пафосу. А оскільки ні пафосу ні лоску там не було, то відповідно так про свіжий квартирник, говорити не буду. Скажу інакше. Це вечірнє дійство, яке наповнило атмосферу дрімотним духом повністю виправдало свою назву.  Ми не тільки ділились власним досвідом про прогулянки в підсвідомому, а ще робили ловців снів, і дивились про це все фільми, варто сказати, навіть непогані. А якщо комусь не хотілось дивитись, то можна було безпосередньо попрактикувати, місця вистачило всім  =).

Приємно коли в «КіМнаТі Фенікса» щоразу відбувається щось нове і воно дійсно неповторне. Якщо минулого квартирника ми розмальовували усе фарбами, то тепер пішли блудити по закапелках царства Морфея. Народ  у нас ще той, віднайшлось багато охочих поділитись своїми сновидіннями. Варто зауважити, що говорили про них не тільки у самій кімнаті, а ще й на кухні ,в коридорах та навіть надворі. Так наче всіх це турбувало, але поділитись якось не виходило. І тут трапилась така можливість, гріх не скористатися. Сон – це те, що бачить тільки сновида і ніхто інший крім нього просто не в змозі спостерігати цей процес таким яким він є.

Що читання, що музична програма, що виготовлення ловців снів, та й навіть той момент, коли всі повалились покотом на підлогу в очікуванні фільмів, були варті того щоб на них усіх потрапити. Хочу відзначити тих героїв, які не побоялись і привідкрили двері у власне царство несвідомого потоку фантазій. Ви дійсно молодці. Напевно, я вважаю так тому, що сни є індивідуальною та інтимною справою, знову ж на мою скромну думку. Але особливий респект тим останнім з могікан, які дожили до ранку, і як мені стало відомо, залишились в кімнаті поспати аж до наступного вечора.

Цей квартирник-сонник крута річ, сподіваюсь він ще повториться, в новому форматі і ще з чимось цікавеньким. Бо пора без сонця то така штука, цікава і небезпечна. Хтозна, що там шарудить під вікнами. Може бути злий бабай, а може просто необережний сон.

"Брудні паршивці"

Сьогодні зустрівся із тими людьми з якими товаришував у старій франківській тусовці 3-4 роки тому. Загалом в них нічого не змінилось. Це ще ті скурві сини, пияцюги, музиканти, автостопери, які ведуть антисоціальну діяльність, якщо це можна назвати діяльністю, адже вони нічого не роблять. Алко-хіпі, алко-панки, алко-люди не гребують травою чи іншим вставляючим  ніштяком. Вони можуть нааскати за вечір тисячу гривень і роздарувати своїй друзям, чи пропити відразу ж, не залишивши собі навіть на цигарки.

Це люди, які живуть по максимуму і не жаліють про це (а якщо й жаліють, то тихо). Вони вбивають себе, травлять організм дешевим, можливо дорогим, алкоголем та папіросами. Вони викликають бурю неадекватних реакцій в порєдному соціумі, захоплення у молодого неформального покоління та головний біль в міліціонерів. Але байдужим ніхто не залишається. Кращі сподвижники бітництва та руху хіпі в наших неоукраїнських умовах. Хто вони,  ці забуті та знедолені діти, що добровільно прирекли свою печінку на загибель? Чому обрали саме цей шлях праведного сподвижництва,  вільного і не зовсім прийнятного для суспільства життя?

Є багато людей, яких звичайні люди приписують до неформалів. З них тільки частина називає себе такими, але насправді лише одиниці являються носіями і переносниками контркультури. Життя їхнє коротке, або вкорочене. Доля для них не більше, ніж слово. Дорога являється чимось більшим, ніж тисячі книг і мільйони слів. Алкоголь зводиться до абсолюту і вважається кров’ю богів. Ну і головне, вони не схожі між собою, а тим більше на інших. Є звісно ж ті, хто хоче теж зажити цим дивним життям, але на довго їх не вистачає. Ібо не їх то справа жити «аж так». Для них, справжніх переносників, якщо вже став на цей шлях, то треба йти до кінця. Навіть якщо знаєш, що довго так не протягнеш і здохнеш найближчим часом.

Мабуть, я суджу про загальне з одиничного. Тому, що знаю лише кількох людей з того таємничого кола святенних «брудних паршивців», як назвала їх одна порядна пані, застерігаючи від тісного спілкування з ними.

Але що поробиш, такий я вже є. Знаюсь і з ними, і з цивілами, і навіть з хіпстерами, ба й гопніків кількох знаю. Та звіряючи всі ці групи осіб, справжніми завжди лишаються «паршивці». Брутальні, брудні, обірвані ,часто п’яні і без копійки в кишені. Вони є тими, хто не приховає образи, а пошле прямим текстом, навіть якщо це сам папа римський. У них все по-справжньому:  любов, ненависть, і навіть понти.

І знову ж, напевно це захоплення полягає в тому, що я про них знаю надто мало. Можливо й абсолютно нічого я про них не знаю, а просто дофантазовую, звіряючи з героями Керуака і славнозвісними заокеанськими бітниками, які то й вимерли вже давно, як мамонти. Це можуть бути їхні реінкарнації  чи п’яні випари,що перелітали океани і материки, щоб аж через півстоліття випасти у вигляді дощу на суху і поживну українську землю.

Може і немає нікого, тільки шум та дим. Але моя фантазія вперто малює їх, вічно молодих і п’яних, як у тій пісні. З гітарою за плечима і край дороги. Вони галасують та їдуть кудись далеко.

IF-ART, молоді і перспективні

Цієї п’ятниці у Франківську я відвідав один вельми цікавий захід. «Музичний слем», саме так називався цей вечір авторської пісні, де кожен охочий міг взяти участь і заспівати свою власну. Відбувалось все у вигляді конкурсу, де переможець отримував грошову винагороду. Дане дійство організовували хлопці з мистецького об’єднання IF-ART ,в яких я взяв коротеньке інтерв’ю.

 Давайте для початку хлопці представимось.

Максим (М): Макс.

Андрій (А): Андрій, або Заєць.

Щойно ви провели захід під назвою «Музичний слем». Звідки у вас виникла така ідея?

М: Два роки тому у Франківську відбувся бард вечір, я тоді був просто учасником. Організовувала його Ліля Мелешко. Але після того нічого такого не проводилось , то ж ми вирішили продовжити цю традицію. Назвати так само не вийшло, то ми назву поміняли і змінили трохи сам концепт.

А: В нас взагалі всі ці проекти виникають спонтанно. Маючи таку величезну кількість творчих людей, які зараз проживають у місті можна провести багато заходів. Тож ми були твердо переконані організувати цей «Музичний слем».

Мені відомо, що ви є засновниками такої мистецької організації ,як IF-ART. Можете розказати про це більше?

А: Так ,ми організували таке собі творче об’єднання. Це неофіційна організація, яка займається проведенням різних культурних подій для того, щоб розвивати мистецтво саме у Фраківську, щоб зробити його більш відкритим для молодих митців. Бо якщо взяти до уваги Львів, то там події даного типу проводяться значно частіше. А чим Франик гірший?

Окрім даного слему, у вас за плечима є ще проведені заходи?

М: Ну IF-ART  почався з того, що ми сиділи у парку на лавці. І додумались до того, що так далі жити не можна, треба щось робити. Вирішили того ж дня зробити літературний вечір. Через кілька хвилин ми підійшли у «Мармуляду», домовились про дату, час, відіслали всім запрошення і чекали. Захід вдався просто на ура. Всім надзвичайно сподобалось і ми вирішили тоді розвиватися. Потім зробили хенд-мейд ярмарку в «Бастіоні», а минулого тижня у «Кексі» «Літературний слем», ну і сьогодні «Музичний Слем»

А що плануєте робити в майбутньому, якщо це не секрет?

М: З найближчих заходів 19 травня, на площі «Бастіон» планується зробити день АРТу. Ми плануємо провести його з 10 ранку по 10 вечора. В першій частині буде проводитись хенд-мейд ярмарок, виступатиме вуличний театр «Раданс». А також різноманітні майстер класи. Ну і звісно виступи молодих поетів, письменників, а також пісні під акустичну гітару.

А: А в другій половині заходу ми плануємо  провести концерт за участю Франківських рок-гуртів. Вже зараз запрошено: «Один» , «Патроничі» та «NEW Line».

Який на вашу думку стан мистецтва у Франківську?

М: Франківськ переповнений творчими людьми ,але вони не мають де себе діти.

А: Проблема в тому, що заходів у нас проводиться не так вже й часто, як би хотілось. В тому ж таки Львові, їх там майже щодня 10-15 відбуваються і всі надзвичайно цікаві. А в нас подія один раз на тиждень, або й рідше. І цього явно недостатньо. А людей, які мають талант у нас дуже багато. Просто немає місця де себе показати.

М: Якщо взяти до уваги перший літературний вечір, який ми організовували. То очікувалось близько десяти людей, та прийшло в рази більше, лише учасників було до тридцяти.

У вас є якийсь рецепт, що потрібно робити щоб покращити стан культурного життя в місті?

М: Треба просто зразу робити, а не думати про це. Всі ці обдумування деталей лише затягують і ні до чого путнього не приводять. Головне мати уявлення про те, що ти хочеш бачити і бажання його втілити. Немає чому вагатись. Ми два роки думали щось робити і в результаті нічого, а треба було просто діяти. Якщо не думати а діяти, тоді  з того щось та й буде. Може не все гладко і не з першого разу, але колись точно вийде.

Дізнатись детальніше про мистецьке об’єднання IF-ART  можна тут: https://vk.com/ifart 

"Сплітаючи руки", свято фарби поезії і хорошого настрою

Прийшовши з цього свята фарби і хорошого настрою, я все ще подумки перебував там, бо щось від мене лишилось у тій кімнаті. Здається, я підхопив якийсь дивний вірус , який не можна віднести до списку відомих хвороб, оскільки симптоми його: відчуття позитиву, спорідненості з навколишніми і приємне тепло від спілкування з ними.

Все очевиднішим є те, що Кімната Фенікса стала вже улюбленим для певних кіл молоді місцем, де можна не тільки приємно, але і з користю провести час. Там можна багато чого віддати, але почерпнути ще більше. Натискаючи на дверний дзвінок з печеньками в руках і вже хорошим настроєм, ми потрапили в середину. Згодом було перелізання через гору взуття, маневри попри десятки тіл, зустріч із старими знайомими, знайомство з новими людьми. І звісно ж багато поезії, прози, гарячого чаю і музики.

Перебуваючи серед цього всього, в певний момент я глянув на тих, хто мене оточував, іншими очима,  і зрозумів, що щось змінилось. Так ніби це не просто зборисько хороших, талановитих і активних людей, якими я їх вважав, а щось значно більше. Неначе весь світ став на крок ближчим. Здається, заразила мене таким настроєм Рената. Це дивне відчуття виникло після організованої нею містерії під кодовою назвою «Сплітаючи руки». Тоді ми всі були пов’язані між собою. Не прямо, а через руки один одного, утворивши щось більше, ніж звичайне скупчення людей.

Даний перформанс тримався у суворій таємниці аж до часу проведення. І це добре, тому що ефект від цього лиш подвоївся, а то й потроївся. Насправді його  можна назвати святом фарби, декларацій хорошого настрою і єднання.  Хоча, не знаю як ще назвати те, що відбулося. А після цього, понеслось і перетворилось у хорошу забавку, де кожен з присутніх відчув себе знову дитиною. Всі пацькали у фарбі руки, обличчя, футболки, розмальовували стіну, яка була заздалегідь для цього приготована. Сподіваюсь, що проживе вона дуже довго і обросте новими записками та, як мені стало відомо , фотографіями.

Насамкінець хочу виразити величезну подяку Андрію (організатору сьогоднішнього квартирника), адже саме на ньому відбувся мій дебют, як поета-декламатора.  А також господарям і всім хто був присутній. Маю найщиріші і найсвітліші сподівання щодо організації і проведення нових квартирників. Дякую всім за подарований настрій і хорошу підзарядку . До нових зустрічей.

 PS. Детальніше дізнатись про «КіМнаТу Фенікса» та все інше можна тут : https://vk.com/phoenixroom

Новий "Горизонт". Те, що відкрилось неочікувано

Ось він – «Горизонт» відкрився переді мною. Цей дивний симбіоз поезії, прози, музики і звісно ж молодості, чи то пак, юності.  Признаюсь, що пішовши в бібліотеку (оскільки  саме там відбувалась презентація), я не сподівався побачити слонів, адже відомо, що реальність може розчарувати, тож  просто очікував.

Ліричне, інтимне, соціальне, часом графоманське, і навіть чудернацьке місиво – такий  собі гоголь-моголь з усього підряд. Думаю, що все воно піддавалось перетравленню, але коли його забагато, починає трішки нудити. Здається, саме це й сталося зі мною. Може й не було б так, якби не офіційні костюми, гладжені сорочки, рябенькі сарафанчики та ті пафосні дядьки і тітоньки, невідомого мені походження, що з експертними і відшліфованими мінами поважно кивали головами. Ну і, можливо, те, що відбувалось усе так, наче ми не на презентації молодіжного літклубу, а на уроці.  Прошу шанованих учасників не ображатись на мене, адже зрозуміло, що це не від них залежало.

Це звісно стосується декорацій, а от щодо самої молодої творчості, то послухати було що. Трішки прикро, що всього сказаного було аж надто багато, оскільки моя свідомість просто вимикалась на певних етапах і ловила часом уривки, а часом тільки окремі слова. Як от наприклад: «сатана».  Це здається було закінченням  якогось вірша, кривавого і цікавого. Якби не безперервний потік інформації, то зловив би його повністю. Чи ось: «Додо розмовляла із своїм улюбленим горщиком», здається, саме з цього моменту я почав уявляти все це, і мене майже понесло у помаранчево-рожевий світ. Кажу все серйозно і не маю на меті образити когось. Окремої уваги заслуговує Василь Дорошенко із своїм майстерно прочитаним есе. Цього учасника я б послухав залюбки ще раз. Та й не тільки його, бо є кого  і що слухати.

Можливо, через те, що звик до «підвальних» і не настільки офіційних заходів, я почувався незручно, наче не в своїй тарілці. То ж в загальному щось до мене могло не дійти, але запевняю вас, що то дрібниці. Щодо самого «Горизонту», то тут все простіше: хлопці і дівчата стараються. Молодці! Не збрешу, що від кількох речей ловив кайф. Щось закидало мене у паралельну реальність, а від чогось навіть мурашки по шкірі пробігали. Радий буду бачити цих молодих письменників на все тих же любих підвальних і андеграунд них заходах подібного штибу. Слонів я так і не побачив.