Новий "Горизонт". Те, що відкрилось неочікувано

Ось він – «Горизонт» відкрився переді мною. Цей дивний симбіоз поезії, прози, музики і звісно ж молодості, чи то пак, юності.  Признаюсь, що пішовши в бібліотеку (оскільки  саме там відбувалась презентація), я не сподівався побачити слонів, адже відомо, що реальність може розчарувати, тож  просто очікував.

Ліричне, інтимне, соціальне, часом графоманське, і навіть чудернацьке місиво – такий  собі гоголь-моголь з усього підряд. Думаю, що все воно піддавалось перетравленню, але коли його забагато, починає трішки нудити. Здається, саме це й сталося зі мною. Може й не було б так, якби не офіційні костюми, гладжені сорочки, рябенькі сарафанчики та ті пафосні дядьки і тітоньки, невідомого мені походження, що з експертними і відшліфованими мінами поважно кивали головами. Ну і, можливо, те, що відбувалось усе так, наче ми не на презентації молодіжного літклубу, а на уроці.  Прошу шанованих учасників не ображатись на мене, адже зрозуміло, що це не від них залежало.

Це звісно стосується декорацій, а от щодо самої молодої творчості, то послухати було що. Трішки прикро, що всього сказаного було аж надто багато, оскільки моя свідомість просто вимикалась на певних етапах і ловила часом уривки, а часом тільки окремі слова. Як от наприклад: «сатана».  Це здається було закінченням  якогось вірша, кривавого і цікавого. Якби не безперервний потік інформації, то зловив би його повністю. Чи ось: «Додо розмовляла із своїм улюбленим горщиком», здається, саме з цього моменту я почав уявляти все це, і мене майже понесло у помаранчево-рожевий світ. Кажу все серйозно і не маю на меті образити когось. Окремої уваги заслуговує Василь Дорошенко із своїм майстерно прочитаним есе. Цього учасника я б послухав залюбки ще раз. Та й не тільки його, бо є кого  і що слухати.

Можливо, через те, що звик до «підвальних» і не настільки офіційних заходів, я почувався незручно, наче не в своїй тарілці. То ж в загальному щось до мене могло не дійти, але запевняю вас, що то дрібниці. Щодо самого «Горизонту», то тут все простіше: хлопці і дівчата стараються. Молодці! Не збрешу, що від кількох речей ловив кайф. Щось закидало мене у паралельну реальність, а від чогось навіть мурашки по шкірі пробігали. Радий буду бачити цих молодих письменників на все тих же любих підвальних і андеграунд них заходах подібного штибу. Слонів я так і не побачив.